Спішімо любити... (С)

В ці дні року я, раптом, перетворююсь на абсолютного інтроверта. Я думала, що це відпустить, не відпускає. Колись я роздумувала над книгою Йова. Про те, що коли, пройшовши все, що йому прийшлось пройти, він отримав вдвічі більше благословінь, ніж мав до того. І що в нього знову народилось 10 дітей. Я довго спотикалась об цю фразу. Благословіння, які замістили йому те, що він втратив. Як можна замістити втрачених дітей? Типу, ось - нові, бо ті, старі, такі нє очєнь були?.. Поки не прочитала недавно у улюбленого Янсі... Йов всі благословіння отримав вдвічі, а дітей - стільки ж. Бо ті місця в серці, які займають рідні, яких ми втрачаємо, нічим і ніколи не заповнити...

Завтра буде 5 років з того дня... І зранку тоді я знімала хрестини однієї нереальної дівчинки... А потім я знімала таке весілля, про яке можна тільки мріяти, дуже особливе весілля дуже талановитих і особливих людей. А в перерві я подзвонила додому, щоб дізнатись, які ліки треба буде привезти ввечері для папи. І дізналась, що вже ніякі не потрібно... 

Пап, мені ще так багато треба з тобою обговорити і про стільки порадитись... А як би ти тішився, коли дізнався, що Богдан от щойно закінчив бакалаврат Політехнічного, а Леся здає другу сесію на архітектурному в твоєму улюбленому КНУБА...

І знову підходить той день, за який 5 років тому прожилась модель життя... Від хрестин до смерті... Я знову сиджу і плачу. І це місце в серці болить... І так, мабуть, має бути.

Тут ще про папу - 10 випадкових фактів.