10 випадкових фактів про мого папу.

- Папа і в 70 років спокійно брав інтеграли по замкненому контуру, криволінійні інтеграли і т.п., причому, застосовуючи це в реальному житті, з чим я не дуже добре давала раду і під час навчання на фізматі.

- Після закінчення навчання в Київському інженерно-будівельному інституті йому пропонували на вибір: йти в аспірантуру на престижну кафедру або інструктором в Печерський райком партії. Він забрав маму і поїхав піднімати цілину в Казахстан. Там і народився мій брат.

-  Коли він кинув палити, то став набирати вагу. Тому почав бігати на стадіоні в 6-й ранку. Я саме намагалась готуватись до якогось із заліків і приєднувалась до нього. Ну, що сказати, задихаючись після кількох кругів, я стояла і дивилась, як папа, в чергове, пробігає повз мене...

- У нього завжди були цілі серіали казок для дітей і онуків. Ці спогади з дитинства, коли я хворіла, він сідав на край ліжка і навіть не уявляю, як це можна було придумувати так... Потім це продовжувалось з Лесею і її двоюрідними братами.

- Ми завжди знали "цей" вираз обличчя папи. Коли він на якийсь час затихав і ходив із загадковим виразом. Це означало, що от-от на нас чекає новий смішний чи серйозний віршик або якась нереально цікава головоломка чи загадка.

- До якогось періоду папа спілкувався виключно російською і збирався віддавати мене до російської школи. Я досі не знаю, що відбулось, але одного дня він перейшов на чисту і літературну українську, якою і розмовляв до кінця. Коли не міг підібрати слова, рився в словниках, книжках. 

- У нього були енциклопедичні знання і системне аналітичне мислення.

- Один із наших предків по папиній лінії був вчителем у сина гетьмана Скоропадського

- Я дуже довго думала, шо оці от штуки про "важливість ролі батька в житті доньки" - це все психологічні придумки-заморочки, поки не зрозуміла, що це тому, що у мене завжди з цим було все дуже добре. Мій папа завжди вірив в мене і відверто пишався мною. Я знала, що за мене він "порве" будь-кого.

- Він був дуже запальним, але так само швидко відходив. І абсолютно не вмів просити пробачення. Просто дзвонив чи підходив і починав говорити на якісь інші теми, що і так було все зрозуміло, як йому шкода...

- У мене його вилиці і характер. 

- Він дуже любив, коли цвіли акації. Зараз ці періоди для мене - це такий час спогадів про нього.

- Він закохано дивився на маму до кінця.

- Разом з братом вони побудували яхту.

- Він любив подорожувати, але коли їхав сам, то часто повертався вже через два дні, "бо скучив і захотів додому".

Я не знаю, чи це десять фактів, чи більше. Це не найважливіші факти про нього, це перше, що спало на думку. Він був неймовірний. Завтра чотири роки, як його вже немає тут з нами. Чотири роки. Я думала, що це притухає чи слабшає. Я так і не змогла сказати йому прямо, коли він запитав, чи він вмирає. Запитав саме в мене. Я так і не поїхала з ним вдвох до Львова, завжди були якісь причини. Я так і не.

В мене немає навіть зараз під рукою фотографій, щоб відсканити їх... Я обов'язково їх заберу, коли буду у мами наступного разу...

Тоді я навчилась, що слова не втішають. Тоді я перестала розуміти "зате тепер він у кращому світі". Тоді я почала молитись за померлих.

Тоді я написала в себе в жж під дуже-дуже замком:

Пап, ти у мене неймовірний... Нереальний... Найкращий... 

Знаєш... Я вірю у Зустріч... Ти чекатимеш на мене на ганочку затишного будиночку в квітучому садочку... Міцно обнімеш... Ми сядемо поруч і ти розкажеш один з віршиків про мене чи Лесю... І ми розмовлятимемо...Довго-довго...  І мовчатимемо...

І ще, знаєш, добре, що ціпочок вже буде непотрібний...

Мені вже тебе так не вистачає... 
 До Зустрічі.

І так, "спішімо любити, люди так швидко відходять..."