Завжди здається, що з часом це легше і забувається. І, в цьому є частина правди, бо це вже не так, що кожну мить і дихати не можеш. Що постійно тільки думаєш про те, що ось, він відходить, а ти нічого, ну нічого не можеш зробити, втримати, допомогти... Тільки тримати за руку і бути поруч. І, все рівно, в ті останні хвилини бути десь, не там...
Ми би зараз були всі разом в іншій лагідній хатинці. Папа би приготував свій фірмовий "Наполеон", зібрались би всі сім"єю. Були би віршики про кожного, які папа придумував просто на ходу, його усмішки, його мудрі думки...
Мітки:
батьки,
вірші,
вічність,
накрило,
Твардовський
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
0 коментарі:
Дописати коментар