Розвідали кілька маршрутів для хайкінгу. Вирішили повернутись на завтра - через дощ.
По дорозі нам трапився старий маяк. І ми побродили в ньому і його околицях.
Це якісь абсолютно вражаючі краєвиди...
А це, насправді, автопортрет :)
А це пара кадрів з середини будиночку, де жив доглядач маяка... Джемі розповіла нам, що на той час це були дуже лакшері умови, щоб зробити цю позицію привабливою для людей. Та, якщо чесно, і зараз воно виглядає дуже привабливим :)
Поки ми там бродили, хмари розійшлись і ми вирішили, все-таки, пройтись по одному з маршрутів.
Оце от одночасно доглянутість і облаштування всіх маршрутів разом з абсолютною "нетронутістю" природи, просто вражає.
Ми бігли дуже швидко, щоб встигнути побачити захід сонця :) На захід сонця ми-таки запізнились, але зовсім не пошкодували, що хоча б спробували.
За цей час ми проголодались. Всі рестаранчики були переповнені, кругом треба було чекати столика. Ми вибрали один з них, зовсім на березі, який порадив нам тріп-едвайзер. Але хвилин 20-30 нам прийшось чекати, поки звільниться столик. Бажаючих було багато і значно більше шансів отримати столик на чотирьох, ніж на одного, про що чесно попереджали працівники ресторану. Тому Джемі, яка взагалі ніколи не може лишитись байдужою, запропонувала самотньому голодному мандрівнику приєднатись до нашого столика. Це був Джо - тренер по регбі з Австралії, який по контракту тренував команду в Міннеаполісі. Знову-таки, це було як в кіно... Сидіти в ресторанчику на березі найбільшого в світі озера, за 50 міль від Канади, з друзями з Міннеаполісу і новим знайомим з Австралії, їсти смачнющу рибу, пити пиво з місцевих міні-броварень і розмовляти про все на світі: життя, політику, культуру, спільне і відмінне, далеке і близьке...
Публікації
давай видамо книжку!!! хай навіть маленьку. з оцими нотатками! я б її читала й читала...
ВідповістиВидалития ж ещьо тот пісатєль, ти ж знаєш :)
Видалитину, або прийдеться поїхати туди на кілька місяців, так сказать, полноє пагруженіє ))))